Ukrainian Markets in Winnipeg: Where Culture, Courage, and Community Meet

Паски, вишиті сорочки, свічки ручної роботи, неймовірні прикраси — і все це з душею на українському ярмарку у самому серці канади. Але за кожним товаром — історія. За кожною історією — люди.

Сьогодні ми познайомимось із тими, хто не просто продає — а зберігає традиції, відроджує дім на новій землі, і творить свято навіть у еміграції.

Чому українські ярмарки у Канаді— це більше, ніж просто шопінг? Як новоприбулі починають з нуля власну справу та на які потреби йдуть зібрані кошти. Про все це далі в сюжеті!

Сьогодні тут понад 40 майстрів і майстринь — усі вони приїхали до Вінніпегу впродовж останніх трьох років. Завдяки підтримці Конґресу українців Канади у провінції Манітоба, кожен з них має можливість представити свої вироби, знайти нових клієнтів і — головне — подарувати частинку України своїй новій спільноті.

Олеся Чичкевич, організаторка ярмарку, згадує як зародилась ідея: 

“Вперше ідея створити такий ярмарок з’явилася в мене на День Незалежності, 24 серпня. Тоді було святкування на вулиці, гарний концерт. Я тоді тільки приїхала до Канади й багато волонтерила — і в нашому Help-центрі, і з Ukrainian Canadian Congress. Саме там я зустріла чудових, неймовірно талановитих людей, які мали свої бізнеси в Україні, були закохані у свою справу й дуже хотіли продовжувати її тут, у Канаді.

Я сказала їм: “Дівчата, давайте спробуємо! Ви вмієте так багато — хтось гарно вишиває, хтось свічки робить…” Я пробувала те, що вони виготовляють, — справжня якість! І коли ми організували перший ярмарок на День Незалежності, люди були дуже щасливі. Вони з радістю купували подарунки для себе, своїх друзів і знайомих.

Тож ми вирішили продовжити. Наш другий, хоч і невеличкий, ярмарок відбувся 9 березня — під час святкування Дня народження Тараса Шевченка.”

Те, що починалося як маленький імпульс, швидко перетворилося на масштабний захід. Серед учасників — майстрині вишивки, виробники мила ручної роботи, кулінарки, художниці. А також бізнеси, які лише починають свій шлях у Канаді.

Головна організаторка Олеся Чичкевич залучила учасників з різних куточків провінції — дехто їхав понад 300 кілометрів, аби бути частиною події. 

“Ця ярмарка була справді класною! Ми з донькою брали участь — представляли її мило. До цього ми вже не раз долучалися до різних ярмарків, які організовують канадські агенції вже багато років. Але тут усе було інакше. Дівчата змогли зібрати неймовірно багато людей!

Знайомі, які приходили на ярмарок, розповідали, що на вулиці стояла черга, і щоб потрапити всередину — треба було почекати. Це справді вражає! Людей було дуже багато, атмосфера — чудова. Це було надзвичайно!”, - розповідає підприємиця та новоприбула Ольга. 

Ну так, як ми все одно спілкуємось в нашому українському суспільстві тут в Вінніпезі, то я тут зустріла чотири своїх постачальника, з ким ми зараз працюємо в Sushi Point. І я сподіваюся ще двох нових, з ким ми будемо працювати в майбутньому.

Українські бізнеси в Канаді стикаються з новими викликами: інші смаки, нові звички покупців, інгредієнти, до яких треба звикнути. 

“Загалом, у мене є досить великий досвід роботи — і в Україні, і в Європі. І якщо порівнювати, то європейський менталітет усе ж ближчий до нашого слов’янського: там усе якось зрозуміліше, і працювати простіше. Канада — зовсім інша історія. Тут інша споживацька поведінка, зовсім інші звички й очікування. І зрозуміти це — непросто.

Але я переконана: це потрібно вивчати. І вивчається це не з книжок, а тільки через практику — працюючи в конкретній сфері. Наприклад, у мене раніше не було досвіду роботи із суші, але саме цим я почала займатися тут, у Канаді. Це новий, цікавий бізнес для мене.

Я багато спілкуюся з іншими власниками бізнесів — з тими, хто відкрив тут свої ресторани, бари, кав’ярні. І майже всі кажуть одне й те саме: дуже складно зрозуміти, як подати продукт, щоб він тут «зайшов». Те, що в Україні або в Європі сприймається як норма — смачна, свіжа, якісна й красива їжа — тут працює не завжди. Ми намагаємось зробити щось візуально привабливе, викладаємо в соцмережі, а реакція мінімальна. Натомість люди із захватом розповідають, як з’їли бургер з картоплею фрі, який виглядає так, ніби по ньому машиною проїхались.

Для мене це досі незрозуміло. Страва пересмажена, виглядає неестетично, але людям смачно — бо це їхня звичка. І от у цьому — головний виклик: як поєднати нашу естетику й стандарти з місцевими вподобаннями. Ще шукаю відповідь”, - ділиться Ольга.

Усі кошти з благодійного аукціону, що відбувався під час ярмарку, передадуть волонтерській організації Iron Hearts For Ukraine, які допомагають українським військовим на фронті.

“Я маю тут троє дітей, троє синів, і вони тут в мирі, в спокої. А там наші вояки воюють. І мені завжди, чим я можу, я допомагаю нашим військовим. Тому я познайомилася з Олегом, засновником Iron Hearts for Ukraine. І я хотіла хоч чимось допомогти цим чудовим людям. Це молодь, яка організувалася, об'єдналася і далі об'єднується за однією метою, щоб допомагати військовим там, на нашій рідній землі. Незважаючи на те, що вони тут і мають хороше життя”, - ділиться організаторка Олеся Чичкевич.

Для когось участь у ярмарках у Канаді — вже звична справа, а для когось — це перший подібний досвід. Попри страх невдачі, нерозуміння мови чи брак впевненості, багато українців усе ж наважуються зробити перший крок.

“Дуже-дуже переживала, бо це була моя перша ярмарка. Я ніколи нічого подібного не робила. Зазвичай я вдома з маленькою дитинкою. Але чоловік запропонував спробувати, Олеся знайшла можливість, і я просто кинула пост у Facebook. Було страшно — я ж зовсім недосвідчена, а дівчата тут уже з кількарічним стажем. Але щойно приїхала, розклала свої пасочки, познайомилася з іншими майстринями — і страх відступив. Навіть той факт, що я не дуже добре володію англійською, не завадив. Це був фантастичний досвід, який надихає розвиватись, робити щось красиве й смачне.

Я дуже боялась конкуренції. Давно хотіла цим займатися, але бачила — багато хто вже робить випічку. Та на ярмарку я зрозуміла головне: кожна з нас — унікальна. Навіть якщо 10 дівчаток продають пасочки — усі вони різні. У кожної — свій стиль, свій підхід, своя душа в кожному виробі. І обов’язково знайдуться ті, кому буде до смаку саме моя випічка.

Ще одне переживання було — як усе поєднати з доглядом за дитиною. Чоловік багато працює, сидіти з малюком нема кому. Але все вдалося. Підтримка була шалена — друзі, родина, знайомі. Це все завдяки їм. Я щаслива, що потрапила сюди. Це неймовірна енергія, заряд, бажання творити й рухатись далі”, - ділиться учасниця ярмарку Вікторія Бондаренко.

Наступна учасниця Оксана Баран вже не перше приймає участь у ярмарку.

“Коли я приїхала в Канаду, шукала щось для душі. Знайшла основну роботу, але все одно хотілося робити щось, що приносить людям радість. Так і з’явилась моя ідея — полуниця в шоколаді. Це не просто ласощі — це маленьке задоволення, яке можна подарувати комусь у буденний день. І кожна ярмарка для мене — це можливість поділитися теплом через свій продукт”, - розповідає Оксана.

“Ми з Олесею давно знайомі, вона звернулась по допомогу — і я погодилась без вагань. Це наше, українське. Ми маємо підтримувати одне одного. І тут справді дуже багато класних людей, незалежно від національності, які готові допомогти. Ми вклали всі сили в рекламу — телебачення, інтернет, розповідали друзям, телефонували. І результат — неймовірний. Коли пані Джоанна, керівниця КУК, виступала з промовою, ми з Олесею стояли й плакали. Стільки праці було вкладено. Ми дуже хвилювалися, чи прийдуть люди. А вийшло так, що вже за годину після початку деякі учасники розпродали все! Це неймовірно”, - додає Оксана.

Юлія Коваленко, Ukrainian View, U Multicultural

Ukrainian Markets in Winnipeg: More Than Just Shopping — A Celebration of Culture, Courage, and Community

In the heart of Winnipeg, something extraordinary happens when Ukrainian newcomers gather to host community markets. Embroidery, beeswax candles, hand-painted Easter eggs (pysanky), and delicate jewelry line the tables—but beyond the handmade crafts lies something far deeper.

Each item tells a story. Each vendor brings more than their goods—they bring memories, resilience, and the power to rebuild home, far from home.

On a brisk spring day, over 40 artisans—all newcomers from Ukraine who arrived within the past three years—set up shop at a Ukrainian market supported by the Ukrainian Canadian Congress – Manitoba Provincial Council. For many, this wasn’t just a marketplace. It was a moment to be seen, to be heard, and to reclaim a part of themselves they feared might have been lost forever.

Olesia Chychkevych, the heart and mind behind the initiative, remembers how the idea first took shape.

“It all started on August 24th, Ukrainian Independence Day,” she recalls. “We had an outdoor celebration—music, people in vyshyvankas, dancing. I was new in Canada, volunteering at our Help Centre and with the UCC. I met so many incredibly talented women—women who had run businesses in Ukraine, women with golden hands. And I said: Let’s try something together.”

That first event sparked a movement. After its success, they organized another market for Taras Shevchenko’s birthday on March 9th. Today, the markets bring together women from across Manitoba—some driving over 300 kilometers just to participate.

“This market isn’t just about selling,” Olesia says. “It’s about feeling alive again. It’s about pride. When someone stops and asks, ‘Did you make this?’ and you say ‘Yes,’ something shifts inside you.”

For Olga, a newcomer who now co-manages Sushi Point in Winnipeg, the market became a turning point for her business.

“I met four of my current suppliers at this market,” she explains. “And I may soon work with two more. That’s the power of these gatherings—you meet people who speak your language, both literally and creatively.”

She also reflected on the cultural adjustments that come with running a business in Canada.

“I used to work in Europe—people there think more like we do. But Canada? It’s a whole different universe. People here don’t always want food that’s ‘pretty’ or artisanal. They want comfort. I post beautiful cakes or sushi rolls—zero reaction. But a burger smashed with fries? Hundreds of likes! It’s a whole different logic, and we’re still learning how to adapt without losing ourselves.”

Not every participant is a seasoned entrepreneur. For Kateryna, a young mother with a baby at home, this was her first market.

“I was terrified,” she says, laughing. “I almost didn’t come. I thought, Who am I? These other women have years of experience! But my husband said, ‘Try. You’ll see.’ And he was right. I laid out my Easter breads—pasochky—and people started stopping to talk. Even with my weak English, I felt accepted.”

That day changed something for her.

“I realized something big,” she adds. “Even if ten women sell the same thing—like pasochky—each one is different. Each one holds a different story. There’s no competition when it comes from the heart.”

Funds raised through the event’s charitable auction went to Iron Hearts for Ukraine, a grassroots volunteer group supporting Ukrainian soldiers on the front lines.

“I have three sons who are safe here in Canada,” Olesia shares. “But I can’t forget the people who are still defending our country. That’s why I wanted this market to give back. I met Oleg, one of the founders of Iron Hearts, and said: Let’s help however we can.”

This connection to Ukraine—emotional, cultural, and even logistical—is a thread that runs through the entire experience. These markets help local Canadians understand what their Ukrainian neighbors carry with them—both physically and emotionally—as they restart their lives.

Ukrainian newcomers have brought with them more than embroidery and pastries. They’ve brought resilience, creativity, and a spirit of mutual aid that enriches Winnipeg’s civic life.

These markets aren’t just about buying soap or candles. They’re about healing. They’re about passing on traditions to children who may never set foot in Ukraine. They’re about giving newcomers a stage, a purpose, and a place to belong.

As one visitor said, standing in a bustling community hall filled with the scent of beeswax and the hum of Ukrainian voices:

“I came to buy a gift. I left with hope.”